Я пам’ятаю свої дитячі переживання, як хотілося піднятися над землею і з кожною гілкою нова висота відкривала нові краєвиди… а з самого початку і руки здерті до крові і ноги слабкі – не слухаються, і триматися викрученим так важко, до дрижаків в колінах. Але, впертість – вона гори долає. І от коли вже на висоті- от тоді повна радість подолання- насолода, та й черешні чим вище- солодші!!!
🔅А тепер як дорослий я можу пояснити, що ж в цей момент з дитиною відбувається?! Перше- це внутрішня воля отримує дозвіл на реалізацію задуму. Друге- колосальна практика вправляння в рівновазі, бо вистояти на одній нозі, висячи на одній руці і при цьому тягнутися ще вище, вже не важливо до гілки чи до яблука.. Третє- радість перемоги, може маленької але тотальної на цю мить, бо я все таки-Можу!!! Четверте ( це вже я знаю як педагог)- так формуються майбутні математичні здібності, а головне геометрія, бо моє тіло рухається у просторі. І ще багато чого дитина осягає під час подібних вправ, і все це для її самодостатності – безцінне! Любіть ваших дітей і вірте їм!
Плахтина Олена, психотерапевт, педагог, основний вихователь «Райце сад»
